Суть служби в ЗСУ: як підвищити моральний дух армії та чому це важливо.
Моральний дух військ.
Невеликий особистий спостереження.
Ми зараз живемо в ситуації, коли ворог має ініціативу. Коли ініціатива була у нас — росіяни були більш пригнічені, а коли вони забрали ініціативу — все змінилося на 180 градусів. І ми всі сприймаємо це в чорних тонах.
Про те, що ініціатива — це річ змінна, і щоб нею володіти — потрібен план і відповідний моральний стан, вже всі забули.
Ми обговорюємо в основному невдачі, забуваючи про тих, хто успішно виконує свою роботу. Місяць за місяцем.
Наше підрозділення, наприклад, перестало викладати відео поразок ворога та техніки, бо нічого цікавого або нового ми в цьому вже не бачимо. А що показувати? Всі ці поразки дронами в різних ракурсах вже багато разів бачили всі підписники, в тому числі від інших підрозділів, які також добре виконують свою роботу.
Піхота перестала викладати відео успішного відбиття штурмів/своїх штурмів, бо "ну це ж вже багато разів було".
Ну і навіщо хвалитися, що позицію відбили, якщо ми вчора втратили 10 кв.км?
І всі ці подвиги залишаються за кадром. Уся ця робота, яку підписники бачать у сухій статистиці Генштабу щоранку з втратами ворога 1000-1500 за добу.
Військова машина працює. Генерує події, які залишаються за кадром. Упорно точить камінь, який складається з тисяч м'ясних мішків особового складу, розуміючи, що цей камінь має межі, і колись черговий удар дасть несподівану, але таку важливу тріщину, і потім ми зрозуміємо, що витримали до потрібної події, вистояли, і почнемо бити туди все сильніше, руйнувати цей камінь активніше, але зараз потрібно стояти і завдавати поразки. І ми стоїмо. Переживаючи черговий складний день. З нервами, поганим настроєм, критикою (ну куди ж без цього? Який солдат не критикує командування?) командирів, і намагаючись забезпечити себе на завтра, бо завтра буде не менш складний день.
Отже. Мені дуже не подобається, що ми почали забувати, якими силами ми тримаємося і які події генеруємо. Бо кожен день складається не лише з втрат території, але ще й з героїчних подій піхоти, успішних подій дронщиків та багатьох простих подій, які дозволяють жити цій військовій "косилці", яка, не зважаючи ні на що, продовжує свою криваву жниву.
І про це потрібно знову навчитися говорити.
Це також є однією з проблем мобілізації. Іти в армію, яка успішна — народ може піти. Іти в армію, яка програє і біля якої лише погані новини — ну це вже зовсім по-іншому сприймається.
Потрібно більше говорити не лише про проблеми, але й про досягнення, і про героїзм. Так, це складніше, ніж у 2022 році, коли ще всі не були настільки змучені війною. Але потрібно.
Автор висловлює особисту думку, яка може не збігатися з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.