Міша Крупін про сина, що служить в ізраїльській армії, та власну мобілізацію — інтерв'ю для Фокусу.

Ви в шоу-бізнесі вже близько 20 років. Розкажіть, чи задоволені ви своїм творчим шляхом?

У мене свій шлях, він окремий, і називати це абсолютним шоу-бізнесом я б не хотів. Це просто моє творче життя. Пісні, які грають на радіо, з'явилися там протягом останніх 5 років. Але, якщо говорити саме про творчий шлях, то так, я ним задоволений.

Якою буде нова музика Міші Крупіна? Чого чекати вашим шанувальникам?

Шанувальникам варто чекати гіршого. Серйозно. Я буду намагатися бути не таким, як був у попередніх піснях, і це насправді моє життєве кредо. Мені часто кажуть, що раніше пісні були кращими. Але чомусь цифри говорять інше.

Я активно зараз пишу альбом, практично живу на студії або в дорозі на студію. І можу вже сказати, що це буде нова музика. Нова, але моя. Почути вживу новий матеріал можна буде вже 8 березня. Ми з командою готуємо великий сольник в Жовтневому.

В свій час ви працювали з Юрієм Бардашем, який сьогодні став на бік окупанта, яким був ваш останній розмова з ним? Що б ви сказали, якщо б випадково зустрілися з ним?

Це була розмова напередодні його Дня народження в 2022 році. Ми намагалися будувати плани і зрозуміти, що взагалі відбувається, говорили про війну і про те, скільки вона буде тривати. Що б я йому сказав зараз? Ну, таке питання... А що б ви сказали Путіну, якби його зустріли? Я б йому сказав: "Шо ти, гусак?"

Ви родом з Харкова, місто, яке досить часто під обстрілами. Як давно там були? Яким є ваше рідне місто під час війни, вашими очима?

В Харкові я перебуваю практично весь час зараз. Це моє рідне місто. Я хочу бути в Харкові, і щоб люди бачили, що я тут, що тут можна жити. Місто похмуре. І вже частіше я бачу апатію у людей, на жаль. Кожен день харків'яни чують вибухи вночі, вдень, в центрі, на околицях — постійно і всюди. Коли стає краще, люди повертаються, коли гірше — виїжджають. Ось так життя там зараз виглядає.

Це великий місто, і багато хто думає, що його вже зрівняли з землею. Але це не так. Він живе, бізнеси відкриваються — я цьому дуже радий.

Раніше в інтерв'ю ви розповідали, що вас виховала мама, але згодом ви познайомилися з батьком. Чи спілкуєтеся ви зараз, підтримуєте чи стосунки зі зведеними братами/сестрами? Де ваша мама зараз?

Батько помер. Це було давно, 7 років тому. До цього моменту ми мало спілкувалися, тому що він жив неподалік — і я його часто зустрічав. Він рибу ловив прямо навпроти моїх вікон. Со зведеними братами і сестрами стосунків не підтримую. Мама теж померла. 6 років тому.

Ваше особисте життя сьогодні. Відомо, що ви були одружені, маєте дітей. Спілкуєтеся ви з дітьми? Як давно ви бачилися?

Моя донька живе поруч зі мною, тому бачимося часто. Вона дуже любить моє творчість, перша чує і вчить нові пісні. Син сьогодні телефонував — я спав (сміється). А взагалі спілкуємося часто, він в Ізраїлі, служить в армії.

На початку осені ви розповідали, що йдете в армію. Як склалася ваша доля військового, де зараз служите і які ваші обов'язки?

Зараз йде розгляд моєї придатності до служби. Є питання, які затримують процес.

Що б ви сказали тим чоловікам, які коливаються, йти чи не йти?

Хто йде, той молодець. Вважаю, що це обов'язок кожного громадянина. Якщо ти боїшся йти в українську армію, то потім тобі доведеться мати справу з російською. Все просто.

Ви один з тих, хто в свій час говорив і писав пісні російською, зараз же ви категорично не співаєте російський репертуар. Що б хотіли сказати тим людям, які в третій рік війни в Україні досі не захотіли українізуватися?

Ну можу побажати успіхів. Я не можу засуджувати (можу?) цих людей. Я не хочу міряти всіх по собі. Типу я перейшов, і всі так само повинні зробити. Це насправді справа кожного.

Я б їм сказав, що росіяни разом з СРСР створили такі умови, що навіть українці були змушені співати російською. Писати ж українською зараз вас ніхто не змушує. Це вас спочатку змушували писати російською. А вже потім після цього вас просять, бо РФ на нас напала. Тому що сусідам не подобається, що ми співаємо українською.

Людина повинна розуміти, що Радянський Союз, а потім росія, вони створили величезну масу контенту російськомовного. І ти ніколи не знаєш, хто це співає: українець, білорус, росіянин, казах, армянин? Росіяни собі це все привласнюють через мову. Виходить, що це внесок у чужу культуру.

І все там змішується — це основна мета імперіалістів. Вони зробили море, а наша українська пісня — це крапля. Метою кожного свідомого українця повинно бути збільшення цієї краплі. Ми повинні виділитися і відокремитися.

Розумію, що є люди, які досі не знають мови, і мені нещодавно навіть писали: "Міша, а ви шо, не співаєте вже російською?". Люди, з підключенням! Досі є ті, які думають, що ось закінчиться війна, і можна буде знову їздити в Орел чи в Саратов якийсь. У мене таке враження іноді складається. Саме ці люди і пишуть російськомовні пісні.

Розкажіть про ваш шлях українізації, складно чи було перейти на спілкування українською? Як учили рідну мову?

Все почалося з комплексу. Спочатку я комплексував, що не можу вільно спілкуватися. Потім мені друг з Чернівців запропонував говорити виключно українською. З русизмами, як виходить, але говорити. Потім дав одне інтерв'ю, друге. Іноді забува