Жителів Харківської області просять допомогти зберегти пам’ять про Голодомор.

Жителів Харківської області просять записати спогади своїх дідусів та бабусь про Голодомор.

Як повідомляє "Думка", про це в ефірі радіо "Накипило" сказала завідувачка відділом усної історії Голодомору Національного музею Голодомору-геноциду та кандидат історичних наук Юлія Коцур.

Вона закликала харків'ян зафіксувати спогади своїх прабабусь, прадідусів, бабусь і дідусів та передати їх до Національного музею Голодомору-геноциду. Це можна зробити як в письмовій формі, так і записавши розмову на аудіо або відео.

Юлія Коцур розповіла, що працівники музею продовжують записувати свідчення людей, які пережили Голодомор. Зокрема, влітку 2024 року під час експедиції на Чернігівщині дослідникам вдалося зафіксувати спогади 106-річної жінки.

"Зараз ми записуємо спогади людей, які пережили Голодомор у дитячому віці. Вони пам'ятають деякі фрагменти зі свого дитинства: як їхня родина врятувалася від Голодомору або, навпаки, як померли батьки або інші родичі. Ці люди зараз згадують, що вони переживали в той період і про що говорили в сім'ї. Вони детально розповідають про це. Деякі навіть пам'ятають, якою була погода", - говорить Коцур.

Працівниця Національного музею Голодомору-геноциду навела в приклад спогади жінки про те, як вона дитиною з матір'ю йшла збирати листя липи, яке потім сушили на липниках.

"Жінка пам'ятає, що в той день була сонячна погода. Докладно описує, як вони збирали листя, як несли і сушили, як потім використовували липники…", — пояснила вона.

Дослідниця уточнила, що липники – це сурогатні млинці, які під час Голодомору українці готували з листя липи. Іноді – сушили. Було кілька рецептів приготування: якщо були якісь відруби, залишки муки або полови і вода. Після цього з цієї суміші формували млинець і випікали його в печі або на грубці чи жаровні.

Нагадаємо, що, згідно з даними дослідників геноциду українського народу 1932–1933 років, від голоду тоді померло так багато людей, що їх некому було хоронити. Історики досі не можуть назвати точну кількість жертв трагедії. На початку 30-х років до Харківської області входили частини земель сучасних Полтавщини, Сумщини та Луганщини. Враховуючи це, дослідники говорять про 2–2,5 мільйона жертв штучного голоду. Якщо ж говорити про сучасні межі Харківщини, то на цих землях, за даними дослідників та істориків, в 1932–1933 роках померло близько 600–900 тисяч осіб. Протягом багатьох років радянської імперії влада різними способами стирала з пам'яті поховання померлих від голоду, а людям під страхом покарання забороняли говорити про сімейну драму початку 1930-х років.