Міст "Ніоткуди в нікуди" — чому Подільсько-Воскресенський міст будували 30 років і що тепер з ним робити.

Відкриття руху по Подільсько-Воскресенському мосту — це не лише знакова подія для Києва, а й важливий урок для майбутніх інфраструктурних проектів.

Його історія почалася ще в радянські часи, коли ідея будівництва мосту була частиною мегаломанських планів, спрямованих на демонстрацію технічної потужності. Ідея побудувати міст виникла ще в кінці 80-х років минулого століття. Техніко-економічне обґрунтування будівництва було розроблено в 1987-1989 роках. Міст мав стати найбільшим арочним мостом в Європі, загальна протяжність мостового переходу становить близько 7,5 км.

Радянський підхід орієнтувався більше на масштабність, ніж на ефективність і реальні потреби мешканців. Цей підхід і став причиною численних затримок у реалізації проекту, коли фінансування припинялося, а проект неодноразово переглядався. Через це сучасний Київ отримав міст із суттєвими проблемами, яких можна було б уникнути при раціональному підході до його будівництва.

У 2017 році фахівці з Німеччини представили в Києві результати техніко-фінансової експертизи будівництва. Аналіз невдалого київського проекту був виконаний у рамках створення практичного посібника з рекомендаціями для планування та будівництва великих мостів на німецьких автомобільних трасах. За оновленими цінами вартість будівництва мосту становить 19,9 млрд грн (2004-2027 роки). Чим довше триває будівництво — тим вища стає його ціна: зростає вартість будівельних матеріалів, логістики, заробітної плати тощо.

Навіть до відкриття руху по мосту його конструкції почали піддаватися впливу зовнішніх факторів, таких як атмосферні явища, температурні зміни та постійне навантаження від власної ваги. Фактично почався термін експлуатації мосту. Залишення конструкцій у стані незавершеного будівництва призвело б до поступового накопичення ушкоджень. У результаті майбутні витрати на ремонт або навіть часткову заміну елементів значно перевищили б витрати на їх добудову зараз. Рішення продовжити будівництво навіть під час війни та відкриття руху по Подільському мосту — обґрунтований крок.

Найбільшим викликом для Подільсько-Воскресенського моста залишається його інтеграція в існуючу транспортну мережу Києва. Багато хто називає цей міст "Ніоткуди в нікуди", адже досі залишаються незавершеними ключові транспортні розв'язки, що з'єднують міст із правобережною та лівобережною інфраструктурою. Хоча сам міст має по 3 смуги руху в кожному напрямку, підходи до нього обмежені лише двома смугами в кожну сторону, що суттєво знижує його пропускну спроможність і може стати причиною заторів на під'їздах до мосту.

Минулого року відкрилося рух для єдиного автобусного маршруту. Тепер проїзд стане доступним як для приватних автомобілів, так і для громадського транспорту. Це стало можливим завдяки капітальному ремонту вулиці Центральної Садової, яка веде до Подільсько-Воскресенського мосту від метро "Лівобережна". Також за цей рік було побудовано тунель для руху автомобілів під залізницею в бік вулиці Бальзака. Незважаючи на це — до повноцінного завершення мосту ще далеко, як і до обіцяного метро на Троєщину.

Києву бракує мостів, тому запуск руху по Подільсько-Воскресенському мосту дозволить забезпечити альтернативне сполучення між правим і лівим берегами під час ремонту мостів Метро і Патона, які рано чи пізно відбудуться в Києві. А також частково розвантажити інші мости вже сьогодні.

Добудова Подільсько-Воскресенського мосту повинна стати нагадуванням про важливість раціонального підходу до інфраструктурного планування. Великі проекти повинні враховувати не лише технічні виклики, але й реальні потреби міста, економічні обмеження та потенційні ризики.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.