Тайни розкрили дикі миші: науковці дослідили витоки найсильніших людських почуттів.

Дослідження мишей роду Peromyscus, швидких північноамериканських диких мишей, нагадує байку Езопа про міську та сільську мишу, відображаючи різноманітність способу життя цих гризунів та середовища їхнього існування. Ці миші, на відміну від їхнього широко вивченого лабораторного родича Mus musculus, демонструють природну багатий варіативність поведінки. Саме вона допомогла науковцям дослідити одні з найсильніших почуттів, які переважають у людях, пише The Scientist.

Таке поведінкове різноманіття робить диких мишей безцінними для вивчення генетичних та нейронних впливів на такі риси, як виховання дітей, звички розмноження та реакція на загрозу. Поведінка видів Peromyscus, від моногамії та самовідданого батьківства до безладних статевих зв'язків і мінімальної турботи про потомство, дозволила дослідникам заглянути у складний світ соціальної природи.

Протягом більш ніж століття натуралісти дивувалися поведінковій змінливості цих мишей по всій Північній Америці. З розвитком молекулярних технологій дослідники почали глибше вивчати їхню нейробіологію, щоб зрозуміти ці унікальні форми поведінки. На відміну від лабораторних мишей, яким часто не вистачає генетичної варіативності, миші Peromyscus, або поймані в дикій природі, або утримувані в лабораторії як зовнішні штами, дозволяють проводити ретельні випробування в контрольованих умовах.

Багато видів цього роду можуть схрещуватися між собою, що спрощує генетичні дослідження, які дозволяють зв'язати конкретні ділянки геному з різними видами поведінки. Ця природна варіативність, зазначає Фелікс Байер з Інституту досліджень мозку Макса Планка, підвищує цінність цих мишей як моделей для вивчення поведінки.

Батьківська поведінка у видів Peromyscus сильно варіюється, що служить наочним прикладом поведінкового та генетичного різноманіття. У таких видів, як P. polionotus (миша Олдфілда) та P. californicus (каліфорнійська миша), обидва батьки активно беруть участь у вихованні потомства, що є рідкістю серед ссавців.

Дослідження, проведене під керівництвом Андреса Бендескі, який зараз працює в Колумбійському університеті і опубліковане в журналі Nature, показало, що така поведінка в значній мірі передається у спадок. Експерименти з перехресним вихованням показали, що потомство переймає поведінку біологічних батьків незалежно від умов виховання.

Деякі дослідження також вказують на генетичні фактори, такі як експресія генів-попередників вазопресину в гіпоталамусі, які впливають на батьківські стратегії та якість будівництва гнізда. Поведінка у відповідь на загрозу — ще одна область зацікавленості. У своєму дослідженні Байер порівняв такі види, як P. maniculatus (східна оленяча миша) та P. polionotus, і виявив відмінності в реакції на загрозу, зумовлені середовищем існування. У той час як P. maniculatus, що мешкає в густій рослинності, швидко втікає від небезпеки, P. polionotus, адаптована до відкритих полів, спочатку завмирає.

Нейронні дослідження показали, що дорсальна периакведуктальна сіра зона (dPAG) мозку відіграє ключову роль у цих реакціях, а рівень активності корелює зі швидкістю втечі. Нарешті, дослідження батьківства у моногамних видів, таких як каліфорнійська миша, виявили нейронну пластичність, пов'язану з вихованням дітей. Венді Зальцман з Каліфорнійського університету в Ріверайді вивчає, чи змінює батьківство слухові системи для кращого виявлення вокалізацій дитинчат, що свідчить про сенсорну адаптацію в батьківських ролях.

Рід Peromyscus, з його природним різноманіттям та здатністю до схрещування, є перспективною моделлю для вивчення генетичних та нейронних основ поведінки, пропонуючи перспективи, які недоступні традиційним лабораторним мишам. Це дослідження збагачує наше розуміння еволюції та взаємодії генетики, середовища та поведінки, відкриваючи можливості для порівняльних досліджень інших ссавців і одночасно проливаючи світло на поведінкові риси людини.