Історик Василь Расевич: У СРСР синагоги перетворювали на склади, а іврит витісняли з повсякденного життя.

Друга світова війна стала чорною сторінкою в історії людства, а Голокост забрав життя мільйонів євреїв. Проте, переслідування проти них після війни продовжувалися і в СРСР. Як Радянський Союз замовчував правду про Голокост, чому Сталін зайняв ворожу позицію до Ізраїлю та як пропаганда "малювала" образи євреїв і українців – в інтерв'ю РБК-Україна з істориком Василем Расевичем.

Після Другої світової війни, а особливо після проголошення Держави Ізраїль, антисемітизм в СРСР досяг державного рівня. Його різні форми та прояви існували майже до розпаду Союзу. Євреїв дискримінували, репресували і переслідували. Розправилися з Єврейським антифашистським комітетом, переслідували інтелектуалів і художників.

Навіть після смерті Сталіна євреям за національною ознакою обмежували доступ до посад, освіти, науки. Не дозволяли виїзд з Радянського Союзу.

Готуючись до війни і під час вторгнення, російська пропаганда масово розповсюджувала неправдиву інформацію про нацистський характер сучасної української держави та необхідність її "денацифікації". Для цього грубо використовували пам'ять про жертви Голокосту для протиставлення українців і євреїв.

Як проявлявся антисемітизм у Радянському Союзі, як євреїв витісняли з різних галузей і переслідували навіть у побуті – РБК-Україна розповідає кандидат історичних наук Василь Расевич.

– Як змінювалася радянська політика щодо євреїв з 1920-х до 1980-х? Чи були періоди, коли вона ставала більш чи менш репресивною?

– Політика щодо євреїв і їх статус, а також суспільна роль у радянській системі змінювалися в різні періоди. Євреї були не просто спостерігачами, а й активними учасниками політики Радянського Союзу протягом усіх років його існування. Навіть незважаючи на всі обмеження, боротьбу з євреями, з синагогами і взагалі з сіонізмом. Так, їх соціальна ідентичність домінувала над національною. Але вони часто були ініціаторами великих змін і основними їх реалізаторами.

Для багатьох з цих людей їх етнічне походження в радянський час перестало відігравати будь-яку роль. Але єврейське походження все ж залишалося ознакою виділення серед оточуючих – українців, росіян та інших радянських громадян. Як би євреї не намагалися виступати з інтернаціональних позицій, їх все одно часто кваліфікували як представників єврейської нації.

Після скидання царизму і після більшовицької революції єврейське походження перестало обмежувати соціальну мобільність євреїв. Раніше в "черті осілості" євреї були замкнені, як у в'язниці. Вони не мали права жити в середині Російської імперії: "черта осілості" в основному припадала на територію Правобережної України.

"Черта осілості" існувала з 1791 року і фактично до 1915 року. Остаточно всі обмеження для євреїв скасувало Тимчасове уряд у 1917 році. Довгий час існування обмежень для євреїв сформувало серед них велику кількість революціонерів.

Тоді ж була знижена у своїй ролі дуже важлива інституція самодержавної Росії – Православна Церква. Яка в царській Росії фактично виконувала роль ідеологічної інституції. Після Жовтневої революції всі релігії, включаючи юдаїзм, були оголошені "ретроградними пережитками". Національне і релігійне сприймалося як перешкода на шляху до побудови "справедливого суспільства загальної рівності". Головним критерієм стало пролетарське походження.

Відповідно, на перших порах частка євреїв серед революціонерів і більшовиків була вражаючою. А місію побудови справедливого рівного суспільства самі ці люди вважали величною.

Те ж саме, до речі, стосувалося і українських селян. Однак євреї та українські селяни за свою активну участь у революції та встановленні радянської влади, купившись на тези більшовиків, дуже сильно постраждали. Ми вже знаємо, які потім настали часи, що далі були антиєврейські процеси. Знаємо, якою трагедією стали колективізація і Голодомор. Про те, як позбавили українських селян землі, якої вони так бажали.

Вже в процесі встановлення радянської влади стало зрозуміло, що такий мегапроект "всезагальної справедливості та рівності" реалізувати не вдасться. Принаймні без великих людських жертв і терору. Змінювалася політика більшовицької партії, відбувалися внутрішні репресії, під них потрапляли і євреї. Росло невдоволення євреями і на побутовому рівні.

Вважається, що політика щодо євреїв в СРСР пройшла кілька етапів. Був антисемітизм державного рівня, була побутова юдофобія. Не варто забувати, що було також інструментальне використання теми євреїв у боротьбі за владу всередині більшовицької партії. Так, про офіційний антисемітизм можна говорити з 1939 року. Хоча прийнято вважати, що таковим він став після Другої світової, коли дійшло до відкритої антиєврейської параної у Йосифа Сталіна.

Будь-які прояви єврейської ідентичності, які виходили за рамки радянської доктрини, безжально придушувалися. Особливо гострою стала реакція на єврейську тему після появи держави Ізраїль, на яке, до речі, Сталін дуже розраховував. Країна ж обрала західний вектор розвитку і відмовилася бути радянським сателітом.

Слід пам'ятати, що Радянський Союз спочатку дуже сприяв утворенню держави Ізраїль, сприяв наданню йому зброї з тодішньої Чехословаччини та німецької зброї. А після розвороту Ізраїлю в бік Заходу, Сталін і Радянський Союз зайняли відверто ворожу позицію. СРСР почав підтримувати арабські країни в різних війнах проти Ізраїлю. Почали маніпулювати існуванням палестинської автономії.

Хоча спочатку, голосуючи в ООН, СРСР відстоював ідею існування двох держав – арабської та єврейської. Але потім почав заявляти, що Ізраїль "став плацдармом сіонізму та американського імперіалізму". Що його треба, якщо не знищити, то дуже суттєво обмежити. Недовіра до євреїв всеред