Денис Смажний: Спочатку російські обстріли були стандартними, але вони швидко навчаються.

Офіцер командування Повітряних Сил ЗСУ полковник Денис Смажний в інтерв'ю РБК-Україна про те, як змінювалася ППО України за час війни і як вдається протистояти ракетним атакам та "шахедам" Росії.

– Ця розмова відбувається в ті дні, коли ми проходимо трагічну річницю в нашій історії. Три роки тому Російська Федерація здійснила повномасштабне вторгнення на територію України. В якому стані на той момент була українська протиповітряна оборона?

– На момент повномасштабного вторгнення українська протиповітряна оборона складалася з застарілих радянських зразків зенітного ракетного озброєння. Єдиною перевагою, що врятувала нас тоді від російських повітряних атак, було достатнє число зенітних керованих ракет. Тобто, незважаючи на те, що самі системи були застарілі та малоефективні, ракет у нас було достатньо.

– В перші тижні російського вторгнення, як я розумію, їх авіація ще мала сміливість і залетала вглиб нашого повітряного простору. Правильно розумію?

– Так. Тоді вони намагалися проникнути вглиб нашої території. Я думаю, що це в першу чергу пов'язано з тим, що вони були жертвами власної пропаганди. На той момент спікери збройних сил ворога доповідали, що вся ППО в Україні повністю знищена, і можете спокійно залетати і бомбити наші міста.

Були досить зухвалі спроби росіян політати над нашою територією. Було кілька випадків, коли вони долітали до Миргорода, до Золотоноші. Наші зенітники мали тоді можливість збивати їх і над Васильковим. Досить глибоко вони намагалися залетіти.

– Коли, в який момент після початку великого вторгнення ці спроби припинилися і їх ворожа авіація перестала залетати в наш повітряний простір?

– Активно російські льотчики намагалися залетати вглиб території України в перші тижні з початку повномасштабного вторгнення, коли окупанти хотіли захопити Київ і проникнути глибоко в Харківську область. Завдяки активним діям нашої протиповітряної оборони та, без перебільшення, героїзму наших воїнів-зенітників і льотчиків-істребителів, нам вдалося завдати величезних втрат російській авіації і витіснити її з нашого повітряного простору.

Проте росіяни продовжували досить активно діяти в небі, хоч і не в глибині території нашої країни, але все ще в межах зони поразки наших зенітних ракетних комплексів. Збивання ворожих літаків продовжилося, їх льотчики почали відмовлятися від виконання місій, і десь через два місяці після повномасштабного вторгнення остаточно перестали залетати в зону поразки наших ЗРК.

– Також, якщо я правильно розумію, саме в перші години перші ракетні удари Росії були або в значній мірі, або в основному спрямовані саме на об'єкти протиповітряної оборони?

– Правильно. Саме перші атаки, які вони проводили, були по позиціям зенітних ракетних підрозділів, по позиціям радіотехнічних військ і по аеродромах – по тим позиціям, які роками використовувалися нашими силами. Вони були атаковані. І думаю, що саме через те, що вони їх атакували, у них була ілюзія, що всі ці засоби знищені.

– Я так розумію, що ці удари саме по позиціям, по об'єктам ППО – це як у підручниках написано: що спочатку треба подавити ППО противника (в цій ролі на той момент виступали ми), а далі вже наземне вторгнення і так далі. Очевидно, що цей план Росії – подавити наше ППО – на той момент не вдався, він був безуспішний. Завдяки чому?

– Доктринально у всіх провідних арміях світу прописано, що потрібно насамперед подавити ППО, а вже тоді починати наземні та повітряні операції. Однак росіяни вирішили одночасно діяти на всіх напрямках: в перші години і дні вони намагалися і знищити нашу ППО, і паралельно почали наземну операцію. Це одна з причин, чому ворог не зміг реалізувати свої амбіційні плани.

Перш за все, тому що ми мали високу маневреність. Завдяки високій маневреності, розосередженню всіх наших сил і засобів – більшість наших підрозділів були переміщені в інші місця – ми пережили перший удар і зберегли наш потенціал. І, перегрупувавши ті сили і засоби, які у нас були на різних напрямках, ми змогли стримати переважаючого ворога і не дали росіянам завоювати перевагу в повітрі.

– Оскільки була така швидка, оперативна реакція підрозділів Повітряних Сил на перші удари, то, як я розумію, ви готувалися до вторгнення і до таких атак?

– Так, ми отримували розвіддані, заздалегідь формували свої підрозділи на найбільш загрозливих напрямках ударів. Крім того, військові завжди готуються до війни: підготовка запасних позицій, навчання з виведення підрозділів з-під удару, відбиття повітряного нападу, бойові стрільби по повітряних цілях, різноманітні тренування...

– Пам'ятаєте, в перші місяці після початку великої війни і суспільство – громадськість, активісти, волонтери, окремі західні чиновники, які також нас підтримували, закликали, і публічно, і в соцмережах – щоб західні партнери допомогли і закрили небо над Україною? У такому більш детальному контексті це передбачало тоді, щоб нам надали Patriot і все, що можливо.

Тоді ми чули в коментарях від західних лідерів і тих, хто приймає рішення, що, мовляв, ми не можемо вам надати такі системи, це неможливо, потрібно дуже довге навчання, ними дуже складно оволодіти. Однак проходить час, і нам ці системи почали постачати, не через довгий період часу – до приходу першої батареї Patriot з тих пір пройшов рік. Чому тоді, коли всі просили, нам їх не надали і не допомогли закривати небо?

– Тому що в Україну ніхто не вірив. В українцях ніхто не вірив, і в Збройні Сили України ніхто не вірив у світі. Уявіть собі таку ситуацію: ми просимо Patriot, інше дороговартісне озброєння – західні партнери його дають, і через