Днями Мінсоцполітики презентувало «Стратегію демографічного розвитку України до 2040 року». Презентувало на Форумі «Демографічне майбутнє України», але дуже тихо. З пафосом, але без анонсу. Чому?

Тому, що це дно дна. Починаючи від вступного слова пані Міністерки Оксани Жолнович, яка з докором ставить в приклад українцям під час війни двох лелек, які повертаються щороку до гнізда. На повному серйозі. Весело та щасливо наголошуючи, що незважаючи на війну треба жити довоєнним життям. Дійсно, чому ні?

Думаєте, проблема демографії в тому, що наші жінки та чоловіки гинуть щодня? Ні.

Може в тому, що за участі Мінсоцполітики кількість біженців за кордоном та в окупації щодня збільшується? Ні.

Проблема, що ми «мало народжуємо». Отаке.

Далі були дуже компетентні обговорення в тому ж руслі. Шановні експерти, в яких війна закінчилася або не почалася, судячи з промов, розповідали про якісь проблеми зайнятості та законодавчих неврегульованих питань, які зараз хвилюють хіба що експертів, які мають виправдовувати свою «експертність не на часі».

Але ключове, що пролунало: виплати на дітей не стимулюють.

Проте в сусідній Польщі при всьому спірному статусі українців зараз виплачують по 500 злотих (5 тис грн) щомісяця на кожну неповнолітню дитину. Як гадаєте, де зараз будуть народжувати та виховувати дітей українці? Правильно: в нестимулюючій Польщі.

До речі, дуже показово, що на форумі серед спікерів та експертів не було жодного переселенця. Жодного зі щонайменше 3 млн цільової аудиторії лише в Україні.

Жодного військовослужбовця. Ще одна велика цільова аудиторія стратегії.

Нуль – ось справжній результат цієї стратегії та форуму. Результат та оцінка цього сорому, який лише принижує українців. Реальних українців в їх реальному, а не ілюзорно-міністерському житті.